Вчора Верховна Рада України прийняла у другому читанні законопроекти №2023 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі)» та №2604 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо імплементації європейських екологічних норм про охорону середовища рідкісних видів тварин і рослин)».
Не зважаючи на гарні «європейські» назви ці законопроекти де-факто запроваджують в Україні радянську систему т. з. «абсолютної заповідності».
Основний принцип цієї системи – максимальне обмеження людського втручання в природу і охорона територій, а не конкретних видів. На жаль, у сформованих під антропогенним впливом екосистемах це призводить до втрати біорізноманіття. Про загрози впровадження «абсолютної заповідності» в умовах України неодноразово попереджували провідні науковці, наприклад доктори біологічних наук, завідувач відділу геоботаніки та екології Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України Яків Дідух та директор Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України.
Сучасні світові підходи до охорони природи, навпаки, базуються на природоохоронному менеджменті і регуляційних заходах.
Наприклад, підписавши Угоду про Асоціацію із ЄС, Україна зобов’язалася виконати вимоги Директиви Ради ЄЕС 92/43 від 21 травня 1992 року «Про збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори», зокрема, в частині підтримання біорізноманіття через збереження природних оселищ та видів природної фауни й флори (ст. 2 Директиви). При цьому під «збереженням» згідно з п. (e) та (i) ст. 1 цієї Директиви мається на увазі «організація низки заходів, які необхідні для підтримання або відновлення природних оселищ та популяцій видів природної фауни й флори у сприятливому стані».
Так само стаття 2 конвенції «Про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі», до якої апелюють автори законопроекту каже: «Договірні Сторони вживають необхідних заходів для підтримання популяцій дикої флори та фауни на такому рівні або для приведення їх до такого рівня, який відповідає, зокрема, екологічним, науковим і культурним вимогам, та враховують при цьому економічні та рекреаційні вимоги, а також потреби підвидів, різновидів чи форм, що знаходяться під загрозою на місцевому рівні».
На жаль, прийняті законопроекти прямо забороняють окремі заходи з підтримки та відновлення оселищ та популяцій флори та фауни.
Зокрема, законопроектом 2023 забороняється в заповідниках, заповідних зонах національних парків механізоване сінокосіння та біотехнічні заходи. Зважаючи на великі площі цих територій, прокосити вручну їх нереально. Це призведе до деградації степових та лучних екосистем, про що зокрема неодноразово вказували науковці.
У тому числі під загрозою опиняється одна з «візитних карток» України – біосферний заповідник «Асканія-Нова».
Заборона біотехнічних заходів в свою чергу призведе до неможливості підтримання на належному рівні популяцій окремих видів фауни, як, наприклад, колоніальних поселення водоплавних та прибережних птахів на островах Тендрівської та Ягорлицької заток у Чорноморському біосферному заповіднику.
Якщо подивитись на приклад наших західних сусідів поляків, то у них в законі немає аналогічних обмежень і допустимість того чи іншого регуляційного заходу (до якого відноситься сінокосіння) визначається на рівні кожного окремого заповідного об’єкту.
Наприклад, в Пенінському національному природному парку дозволяється сінокосіння в усіх зонах, зокрема і в зоні «суворої охорони», яка є аналогом нашої заповідної зони.
У свою чергу законопроектом 2604 дозволяється проведення в заповідниках та заповідних зонах «вибіркового діагностичного відстрілу диких тварин для ветеринарної-санітарної експертизи». Доцільність цих заходів є сумнівною, бо діагностичні відстріли здійснюються задля оцінювання епізоотичної ситуації та вивчення стану захворювань мисливських тварин. Всі заповідники ведуть наукові дослідження, спостерігають за захворюваннями тварин, у деяких видів захворювання можна визначити без відстрілу по наслідкам життєдіяльності тварини. Крім того, більшість заповідних зон мають невеликі площі. Тому індивідуальні ділянки мисливських тварин виходять за їх межі і в разі крайньої необхідності тварин, що мешкають на заповідних територіях, відстріляти можна і за їх межами.
Діагностичний відстріл може проводитися і в мисливське міжсезоння, рішення про його проведення приймаються місцевими адміністраціями і їх проведення практично ніколи не контролюється екоінспекцією. Практика свідчить, що завдяки усьому цьому дуже часто під виглядом таких відстрілів проводяться «царські полювання» можновладців. І є ризик поширення даної практики і на заповідники.
Тому, вищеозначені законопроекти не мають нічого спільного з європейськими принципами охорони природи і більше того, у випадку їх впровадження вони призведуть до неможливості в повній мірі реалізувати зобов’язання України згідно з «Угодою про Асоціацію з ЄС» та Конвенцією 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі.
ЕПЛ звернулась до Президента України Петра Порошенко з пропозицією накласти вето на ці два законопроекти.
Подписывайтесь на наши каналы в Telegram, Facebook, Twitter, ВК — Только новые лица из рубрики СКЛЕП!