Генерал-лейтенанта Прикордонної служби Олега Лантвойта звинуватили у тендерному хабарництві. Однак вплив інших литвинівців при Порошенку зростає.
Зелений колір прикордонників
Трохи більше року тому «Наші гроші» повідомляли про те, як затримання хабарника – керівника продовольчої служби прикордонників виявилось грандіозним пшиком. Полковника В’ячеслава Макарова, взятого СБУ на отриманні хабарів від постачальників продовольства, прокуратура та суд кваліфікували не як тендерного хабарника, а як шахрая, оскільки він не міг «вирішувати питань». Та відпустили з миром на іспитовий строк у 2,5 роки. Так що він почав продавати прикордонникам харчі вже у якості представника ТОВ «Смілапостач». Щось подібне повторюється і нині. 15 травня цього року прокуратура відзвітувалась про затримання при отриманні хабара генерал-лейтенанта Прикордонної служби. Ним виявився головний закупівельник прикордонників генерал-лейтенант Олег Лантвойт. Олег Лантвойт. З 1991 до 1994 року – заступник командира з озброєнь танкового полку Забайкальського військового округу. З 2002 року Лантвойт – беззмінний заступник головного прикордонника Миколи Литвина, брата екс-спікера Верховної Ради, директор Департаменту озброєнь прикордонної служби з 2003 по 2011 рік, директор Департаменту забезпечення прикордонної служби з 2011 року. Безпосередній керівник хабарника Макарова на час пригод із арештом та гуманним судом полковника, до слова.
Так само, як і Макаров, Лантвойт засвітився на «вирішенні питань» із тендерними перемогами у Центральній базі зберігання та постачання прикордонників (військова частина 1471).
Мова йде про отримання хабаря у розмірі 349 тис грн. від «фактичного керівника ТОВ «ВК ДіСі» за сприяння у перемозі на конкурсних торгах. У публічній копії судового рішення не вказано прізвища цього керівника, однак деякі ЗМІ називають його кумом головного прикордонника Литвина. Фірми з групи «ДіСі» неодноразово були фігурантами новин «Наших грошей», в тому числі й телесюжету на каналі Zik. Так само, як суд звільнив з-під арешту Макарова в 2012 році, Ланвойта суд відпускає «погуляти» майже відразу після затримання. Так само, ухвали про обрання запобіжного заходу та їх оскарження в реєстрі судових рішень не оприлюднюються. Так само обвинувачення стосується лише одного незначного епізоду в плідній багаторічній службовій діяльності обох фігурантів. Втім, є й певні відмінності. На відміну від Макарова, котрому обвинувачення було до суду перекваліфіковано на значно легші статті, Лантвойт таки має певні шанси отримати «від 8 до 12» реального позбавлення волі за ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України. Однак не будемо випереджати події. Оскільки в Україні непотизм має набагато глибші традиції, ніж законослухняність. Порошенку «потрібні» Литвини Керівником Лантвойта є голова Держприкордонслужби Микола Литвин, який займає посаду ще з часів Леоніда Кучми. Точніше з часів, коли його брат Володимир Литвин очолював Адміністрацію президента Кучми. Згодом полковник-«двірник» з КДБ Володимир Литвин двічі очолював парламент, і його брату-прикордоннику вдалось пережити вже трьох президентів. Микола Литвин. Брат екс-спікера Верховної Ради Володимира Литвина. У 1980 роках був заступником з політичної частини командира десантної дивізії. З середини 90-х до 2001 року служив у Внутрішніх військах України, зрештою очоливши їх. З листопада 2001 року очолює Прикордонні війська.
Немає жодних підстав вважати, що Володимир Литвин є чужим військовій справі. Нещодавно у якості голови комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради він виступив проти повернення від приватної фірми до Міноборони 26 армійських вертольотів МІ-8МТВ, які гайсають десь у Африці, замість того, щоб воювати на Донбасі.
Також немає жодних підстав вважати, що політичне життя Володимира Михайловича вже скінчилось і він вже не потрібний країні. Справа в його старовинній дружбі з нинішнім президентом Петром Порошенком. У 2008 році Петро Олексійович допоміг Володимиру Михайловичу повернутись у крісло спікера парламенту. А взагалі у них навіть є спільний бізнес-контекст: син Литвина Іван має частку у одній з фірм з телевізійного пулу Порошенка. Так що у Миколи Литвина є довгострокові перспективи у піраміді, яка зветься Прикордонною службою. І не тільки в нього. Клан Литвинів у Міністерстві оборони здавна був представлений ще одним і з братів – генерал-лейтентантом Петром Литвином. Петро Литвин. Командувач 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ, за даними заступника голови Дніпропетровської ОДА Геннадія Корбана, 25 серпня кинув своїх бійців і втік з сектора «Д» АТО, яким командував.
Із початком російської агресії проти України литвинівські позиції в Міноборони значно підсилилися за рахунок прикордонників. У березні в.о. міністра оборони став генерал-полковник Михайло Коваль, беззмінний з 2002 року заступник голови Держприкордонслужби. Зараз його звільнено, але не викинуто з влади – міністерське крісло Коваль змінив на посаду заступника секретаря РНБО. Відставка Ковала була компенсована Литвину іншим призначенням. Наступного дня після затримання хабарника Олега Лантвойта, тобто 16 травня, заступником міністра оборони призначено генерал-лейтенанта Олександра Ліщинського. Олександр Ліщинський. До 1993 року включно – офіцера відділу кадрів 1 Повітряної армії. Міністерства оборони Російської Федерації. З дня призначення Миколи Литвина головою Держприкордонслужби був його беззмінним заступником. Попередник Олега Лантвойта (з 2003 до 2011 року) на посаді прикордонного «гаманця» – директора Департаменту забезпечення. Багаторічний керівник «хабарника-шахрая» Макарова. З 2011 року й до призначення заступником міністра оборони – очільник «антикорупційного» Департаменту внутрішнього аудиту Держприкордонслужби. У Міноборони Ліщинський зайнявся звичною справою – матеріальним забезпеченням. Паралельно, за повідомленням експерта Дмитра Тимчука, із тендерних тем випав Департамент внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міноборони. Очолюваний, до слова, дуже цікавим персонажем – ставлеником Павла Лєбєдєва, колишнім донецьким прокурорським працівником Максимом Гольдарбом, рядовим запасу, який відразу отримав звання полковника. Його нелегку боротьбу на армійській «антикорупційній» ниві той же Дмитро Тимчук описав рік тому. Звісно, призначення Ліщинського і Коваля відбувалось ще до обрання Порошенка президентом. Однак саме після нього відбулось наступне. Із призначенням Ліщинського під удар потрапив перший заступник міністра оборони та конкурент Ліщинського на оборонні фінансові потоки Богдан Буца, для якого березневе призначення стало вже другим пришестям в Міноборони. За першого заходу до Міноборони під патронатом свого друга Єханурова, Буца найбільш запам’ятався куруванням скандальних закупівель пального, організованих його підлеглим та ставлеником Василем Бартківим, та зливанням грошей за харчування солдатів улюбленим змовникам. За другого – став публічним цапом-відбувайлом за всі завалені закупівлі Міноборони з початку АТО. В тому числі й за маніакальну «бронежилетну війну», оголошену Ковалем Антимонопольному комітету. Втім, службове розслідування дій Буци, проведене іншим свіжоспеченим заступником міністра оборони Петром Мехедом (автором вислову «антипротитанковий бронежилет «Корсар»), який свого часу «під мухою» люб’язно запускав за свій комп’ютер у Міноборони російських розвідників, не виявило за Буцою жодної провини. Так само, як і прокурорські перевірки. Зрештою, 29 серпня Буца сам подав у відставку. І тепер литвинівець Ліщинський має всі шанси отримати одноосібний контроль над закупівлями армії. Так що поки що констатуємо факт: у Литвина і його людей все нормально. Почекаємо тепер результатів: як відчує це на собі армія.
