Павел Фукс
Він увірвався до Україні, хоча начебто завжди був своїм. Його ім’я вже декілька років миготить в інформаційному полі України. З одного боку, бізнесмен позиціонує себе філантропом та благодійником, з іншого боку його називають «збирачем» активів біглих регіоналів. Тож спробуємо розібратися, хто ж такий Павло Фукс за допомогою відкритих джерел інформації та виділимо реперні точки та білі плями цієї персони.
1971 рік – британський рок-гурт Led Zeppelin представив всьому цивілізованому світу свій хіт Stairway to Heaven на платівці, що стала ”платиновою”. Тим часом, за залізною завісою в м. Харкові народився Павло Фукс. За 40 з гаком років, рок-музиканти переживуть 4й розпад гурту та стануть живими легендами, з величезною повагою, але не гарячою популярністю серед молоді, а Павло встигне стати мільйонером, бізнесменом та спонсором будівництва Православних храмів і головою ”Фонду пам’яті ”Бабин Яр”. Проте, слова пісні продовжують бути актуальними..
If there’s a bustle in your hedge row
don’t be alarmed now,
it’s just a spring clean
for the may queen.
Yes, there are two paths you can go by,
but in the long run,
there’s still time to change the road you’re on.
And it makes me wonder
Так, ця ситуація змушує багатьох дивуватися. Активне нарощування активів справедливо розширили представлення Павла Фукса в інформаційному просторі, щоправда здебільшого в якості об’єкта – героя статей та розслідувань, що мають на меті пролити світло на його персону. За змістом ці матеріали різняться від відверто ”чорнушних” до виключно енциклопедичних. Тож, спираючись на відкриті дані, можна співставити та проаналізувати доконаний факт – Російський мільйонер та бізнесмен українського походження Павло Фукс маючи успішний та прибутковий бізнес в Російській Федерації, повернувся в Україну та почав вкладати значні гроші в проблемні активи прибуткових галузей.
Тож розберемо цей факт докладно.
Російський бізнесмен українського походження повернувся в Україну
Павло Фукс народився та здобув вищу освіту в м. Харків, на факультеті ”Фінансів та кредиту” Харківського національного університету будівництва та архітектури. З 1992 року, Павло Якович починає підкорювати Москву. При цьому, за його словами, не забуваючи про Україну, звідки він ”нікуди не виїздив”. В інтерв’ю (https://focus.ua/economics/369030/), Фукс визнає, що має два громадянства – Російської Федерації та Україні та не бачить в цьому нічого поганого. Павло підтримує дружні стосунки з міським головою Харкова Геннадієм Адольфовичем Кернесом та навіть є почесним громадянином рідного міста. Цей статус він отримав за меценатську діяльність з реконструкції Харківської філармонії та будівництва Православного храму цариці Тамари Української православної церкви Московського Патріархату.
В тему: Павел Фукс: украино-российский миллиардер, или кочующий аферист из Харькова? ЧАСТЬ 1
За будівництво храму Павло Фукс нагороджений Орденом Нестора Літописця УПЦ Московського Патріархату, Орденом Сергія Радонежського Російської православної церкви та Орденом Золотого Хреста Святогірського братства Ієрусалимського Патріархату.
Щоправда, космополітизм і багатовекторність, притаманна Павлу не тільки в справах громадянства, а й благодійності. Нещодавно він був обраний головою Фонду пам’яті ”Бабин Яр”, що має на меті будівництво меморіального комплексу з вшанування пам’яті людей знищених нацистами. В інтерв’ю телеканалу NewsOne, Павло визнав що будівництво цього комплексу має нести об’єднавчий характер для усіх, хоча і додав, що не дивлячись на власну приналежність до православної віри, його тато єврей (https://www.youtube.com/watch?v=zSB0Qax5rSI&t=195s) Щоправда, зважаючи на те, що батьків звати Яків та Белла, то не тільки батька. Але, це загалом не важливо.
Важливим є той факт, що Павло Фукс є головою Фонду пам’яті, а не головою наглядової ради зі створення власне Меморіалу “Бабин Яр”. В його обов’язки входить розпорядження фінансовою стороною проекту та потенційним вкладенням капіталу благодійних внесків в проекти, що можуть примножити внески на будівництво Меморіалу.
Бізнесмен та мільйонер
Що об’єднує мільйонерів пост-радянського простору? Вони готові розповісти як заробили 10й чи 100й мільйон, проте не готові детально розповісти як заробили перший.
Не виключенням є і Павло Фукс. За його словами, комерційна жилка проявилася в нього ще в юнацькі роки, коли він продавав імпортні цигарки однокласникам. Перебравшись до Москви, він торгує різними видами товарів від курятини та спирту до обладнання і паливно-мастильних матеріалів для Мінатому та «Газпрому» та заводить потрібні зв’язки.
Проривом для Павла став девелоперський бізнес, куди його підштовхнули поради нових, впливових, московських знайомих. В своїх інтерв’ю десятирічної давнини Павло розповідає про великі ризики які були на цьому ринку і про труднощі з якими він зіштовхувався при реалізації ряду проектів. Саме девелопмент дав змогу Фуксу, за його словами, заробити значний капітал. (https://www.kommersant.ru/doc/875758) З цим же пов’язана компанія MosCityGroup Павла, яка зводила хмарочоси ділового центру Москви – Москва-Сіті.
Проте, не все так однозначно і просто як може здатися спочатку. Не дивлячись на ризикованість будівельного бізнесу на початку нульових, про що говорить Павло, спостерігалася загальна тенденція до будівництва бізнес-центрів та торгівельних центрів в країнах Східної Європи, зокрема в Російській Федерації та Україні, економіки яких оговтувалися після кризи кінця 90-х. Відведення земельних майданчиків, вирішення проблемних питань з будівлями що підлягали знесенню та перебудови, зміна детальних планів території, прокладання нових комунікацій, все це потребує тісної співпраці та порозуміння з органами державної влади. Зважаючи на об’єми корупції в Росії будівництво таких масштабів не обійшлося без зацікавлення та задоволення апетитів місцевої влади, а до будівництва ділового центру столиці держави з імперськими амбіціями, ідея якої обговорювалася з 1991 року, «чужих» не допускають.
До того ж, в девелоперському бізнесі, для Фукса значно важливішою є комунікація і «вирішення питань» ніж власне будівництво з усіма включеними нюансами. Так, в інтерв’ю діловому російському каналу, в 2008 році, Павло Фукс більшу половину часу створює образ сильної особистості, що має слухняну дружину, яка має обов’язок проводжати його щодня на роботу, дітей яких він не балує та купу щоденних справ та зустрічей. При цьому в тій частині інтерв’ю що проходить власне на будівельному майданчику, Павло губиться та опосередковано розповідає у відповідь на прямі та предметні питання журналіста. (https://www.youtube.com/watch?v=iD8bHfxXBTU) мнеться та плутається в тому, що є його власним бізнесом. Справді, не дивлячись на девелопмент – МосСітіГруп користувалася послугами генерального підрядника – турецької фірми Enka, яка стабільно отримує можливість реалізовувати масштабні державні та напівдержавні проекти в РФ, від відбудови Білого дому, розстріляного під час путчу 1993 року до інфраструктури газонафтової сфери. Де як відомо, чужих людей в РФ не має.
Отже, зрозуміло що без потрібних зв’язків та «зеленого світла» з боку влади, Павло Фукс навряд чи свої мільйони здобув би. При тому зв’язки Павло здобув як в Росії так і в Україні. І мова йде не тільки про харківчан Михайла Добкіна та Геннадія Кернеса, а про фігур значно більшого масштабу. Вхідний білет до «помаранчевого» клубу Павло Фукс придбав в 2005-му за 200 тис. доларів, купивши на аукціоні Ющенка купель. Після цього, починається розвиватися ідея будівництва Київ-сіті, на кшталт Москва-сіті, з переносом адміністративних та комерційних будівель зі старого центру в хмарочоси та новобудови. Девелопером проекту мала стати MosCityGroup, а місцем будівництва було обрано… Рибальський острів. Так, саме ту територію з заводами Ленінська кузня та промисловою зоною, що перебувала у власності Петра Порошенка та Ігора Кононенка, без згоди яких ніяк не міг відбутися. Проект навіть дійшов до погодження Київською міською радою (https://web.archive.org/web/20130510032158/http://archunion.com.ua/sovet-2005/gradsovet_05_12_07.shtml) та «мандрував» виставками в пошуках інвесторів.
Ідея не знайшла прихильників готових вкласти достатньо грошей в її вирішення та не витримала фінансової кризи 2008-го та Революції 2014. Проте, ідеї йдуть, а зв’язки лишаються.
Збирач активів
Павло Фукс повернувся до України після Революції Гідності та проявив інтерес до українських газовидобувних компаній. Цікавим є той факт, що Павло Фукс збирає активи Юрія Бойка та Едурда Ставицького.
В тему: Эдуард Ставицкий: где деньги, Эдди?
Фукс одразу увійшов до лідируючого списку приватних розпорядників родовищ природного газу. В його руках опинилося найбільше газове родовище України – Сахалінське. Його запаси сягають 15 млрд. кубічних метрів газу та декілька млн. тон конденсату та нафти.
Загалом в сфері надр Фукс зумів акумулювати в себе активи «ДВ нафтогазодобувна компанія» з теплоелектроцентраллю «Есхар» в Харкові та шахтою «Довжанська-капітальна» на окупованих територіях Луганської області, газові та нафтові родовища ПАО «Девон» та ТОВ «Голден деррік». Родовища надр розміщуються в Луганській, Харківській, Полтавській та Дніпропетровській областях. (https://www.epravda.com.ua/rus/publications/2017/02/22/621182/) Також на початку осені 2018 року Державна служба геології та надр надала компаніям пов’язаним додатково 10 спеціальних дозволів на користування надрами, без проведення конкурсу. (https://www.epravda.com.ua/rus/news/2018/09/4/640174/)
Ряд родовищ перебувають під дією договорів про спільну діяльність. Так партнерами Фукса в газовидобувній сфері є «старі гравці» — Ігор Коломойський, Микола Злочевський та Віталій Хомутинник. (https://www.epravda.com.ua/rus/publications/2017/02/22/621182/)
В тему: Виталий Хомутынник: мужчины и миллионы парламентского «вундеркинда». ЧАСТЬ 1
Журналісти «Радіо Свобода» фіксували Фукса в столичному аеропорту «Жуляни» разом з депутатом парламентської групи «Відродження» Віталієм Хомутинником. На виході з аеропорту Миколу Фукса чекав автомобіль зареєстрований на представника енергетичних інтересів Ігора Кононенка – Григорія Суркіса .
На сьогодні, згідно інформаційно-аналітичної системи «YouControl» у власності Фукса перебуває ТОВ «Компанія з управління активами «ЕФ СІ АЙ Партнерс» зі статутним фондом 7 млн 200 тис. гривень. Компанія зареєстрована за адресом м. Київ, вул. Євгена Коновальця 31. За цією адресою знаходиться старий житловий будинок.
Що ж до «ДВ Нафтогазовидобувної компанії», яка працює в енергетичному секторі то вона перереєстрована на оффшорні компанії, що знаходяться на Сейшельських островах.
Спеціальні дозволи на користування надрами в нафтогазовій сфері перереєстровані на ТОВ «Іст юроуп петролеум», у власності якої тепер перебуває 23 ліцензії та дозволи на користування надрами.
В тему: Григорий Суркис : как поделить Украину по-братски
Власниками компанії традиційно є НАК «Надра України» (стандарта ситуація для газовидобувних компаній України, для легшого отримання ліцензій) та кіпрський оффшор «Хартлог лімітед».
Кому це вигідно
Перетворення Фукса на гравця в видобувній сфері України однозначно не могло відбутися без лояльності з боку влади. Біглі регіонали володіли над-то ласими шматками українських надр, щоб віддавати їх аби кому. Звісно, в останніх інтерв’ю викликаних цікавістю журналістів до персони Фукса, він розповідає про вигідність видобувної сфери для інвестицій, проте в різку зміну векторів зайнятості людини що позиціонує себе досвідченним девелопером, віриться мало.
Тому, зважаючи на стрімкий злет, отримання великої кількості спеціальних дозволів практично «без бою» та старі зв’язки Фукса з Петром Порошенком та Ігором Кононенко по проекту будівництва «Київ-сіті» на Рибальському острові, можна висловити гіпотезу про те що Фукс є протеже влади та всього лиш інструментом для зібрання активів біглих регіоналів «нейтральною» персоною.
В тему: Игорь Кононенко. Армейский дружок президента
Людмила Лихоліт, для ”ОРД”
Подписывайтесь на наши каналы в Telegram, Facebook, Twitter, ВК — Только новые лица из рубрики СКЛЕП!