Андрей и Сергей Клюевы
Навіть після анексії Криму та втечі Андрія Клюєва з України його підприємства продовжують отримувати підвищений «зелений» тариф.
Безперечно, багато потужностей залишилося на території АРК, і тому вже не є частиною енергосистеми країни. Компенсація за ними не сплачується.
Проте, як повідомили джерела ЕП в Міненерговугілля, близько половини «сонячних» потужностей Клюєва розташовані на території «материка».
Вони працюють і отримують компенсації з Енергоринку за підвищеним «зеленим» тарифом. Кажуть, з початку 2014 року ця сума перебільшила 3 млрд грн.
ЕП не закликає скасувати «зелений» тариф — це намагався робити Кабмін улітку 2014 року. Такий крок завдав би удару по інвестиційному іміджу України, уряд якої регулярно не виконує власні гарантії. Разом з тим, посадовцям варто звернути увагу на інше явище, яке пов’язане з «сонячним» бізнесом братів Клюєвих.
Його підприємства припинили обслуговувати частину величезних кредитів, які свого часу отримали в державних Ощадбанку та Укрексімбанку. Інша частина позик — під питанням, тому що отримувачі коштів перебувають в окупованому Криму.
За різними оцінками, обсяги кредитних ліній компаній групи Active Solar в Україні перед держбанками можуть становити більше 10 млрд грн. На жаль, ні компанія, ні банки нічого не сказали з цього приводу.
За даними джерел ЕП, Укрексімбанк посеред 2014 року списав майже 4 млрд грн «поганих» кредитів. З високою ймовірністю, це саме ті позики, які отримали підприємства Клюєвих. Скоріше за все, саме цих підприємств стосується слідство, яке проводить Генпрокуратура.
За свідченнями джерела ЕП у Нацбанку, Ощадбанк має чимало кредитів Клюєвих, доля яких ще вирішується. На відміну від Укрексімбанку, найбільший держбанк ще не списав ці позики, але може зробити так за підсумками 2014 року.
За деякими даними, Клюєви намагаються врегулювати заборгованість. Брати продовжують переговори з банками щодо подальшої долі позик. Тим не менше, поки що частина кредитів не обслуговується. Скоріше за все, зараз бізнесмени намагаються зробити так, щоб їх списали як безнадійні.
Ще одна проблема — китайці. За свідченням одного з джерел, частина бізнесу Клюєва в Україні вже йому не належить. Як відомо, підприємства, що входять до групи компаній Active Solar, отримували не лише грошові кредити, а й товарні.
За даними джерел, частина активів Клюєва належить Китайській національній групі корпорацій будівельних матеріалів, яка має підрозділ і з управління активами.
Якщо дані про прихід китайців на підприємства Клюєва є правдою, то ситуація з кредитами держбанків стає ще цікавішою. Чи будуть вони повернуті і коли? Як і у кого держбанки будуть отримувати і відсуджувати ці гроші?
Державі слід звернути увагу не на «зелений» тариф, а на кредитну дисципліну Клюєвих. Україна може втратити мільярди доларів через «погані» позики і паралельно сплачувати мільярди одному з партнерів Віктора Януковича.
«Сонячна» імперія з позиками держбанків може стати проблемою держбюджету. Тоді дивно, що вона досі не стала спільною власністю української та китайської держав.
Як починався «зелений» тариф Клюєвих
Навряд чи хтось міг уявити, що ця казка колись закінчиться настільки погано. «Сонячна» імперія Клюєвих почала розсипатися одразу після втечі Януковича.
Ідея альтернативної енергетики непогана. Як і традиційні галузі, вона має вади та чесноти. Головне — які технології обиратиме Україна.
Так само не є поганою ідея «зеленого» тарифу. Це просто складова системи функціонування певних видів видобутку енергії з чистих джерел.
Потворними ці категорії стали завдяки українській практиці. Завдяки наближеності до «портрета», Андрій Клюєв та Рінат Ахметов пролобіювали для себе привабливу схему отримання компенсацій з Енергоринку. «Зелений» тариф для сонячних електростанцій був встановлений на найвищому в Європі рівні.
47 євроцентів за кіловат стали чудовою ціною, яку після Клюєва не отримав ніхто. Вітряки Ахметова теж отримали захмарні компенсації від держави.
Забезпечивши собі монопольне становище на ринку, Клюєв пролобіював норми «місцевої складової» — мінімальний обсяг вітчизняного обладнання і послуг при спорудженні нових станцій для отримання «зеленого» тарифу.
Ринат Ахметов
Це було б логічно, якби Україна мала потужності з виробництва обладнання для таких станцій. В такому разі «місцева складова» сприяла б завантаженню вітчизняних заводів. Начебто так і було: складову розділили за типами робіт та обладнання.
У будівництві було 5% складової, у збірці «сонячних» модулів — 23%, у виробництві кремнію — 32%. Клюєви навіть отримали контроль над запорізьким ПрАТ «Завод напівпровідників» і пролобіювали для нього великий кредит. Однак технологічно завод не був готовий конкурувати з китайцями і виявився нежиттєздатним.
Завдяки «місцевій складовій» Клюєв хотів допомогти власному виробництву кремнію у Запоріжжі і ускладнити життя іншим. Як рахувати квоти «місцевої складової», ніхто не знав, а роз’яснень з цього приводу не було. Проте Клюєву виконувати ці закони не було потрібно. На його колегу Ахметова вони теж не поширювалися.
Це було цілком законно і базувалося на нормах закону «Про електроенергетику», який пролобіював Клюєв. Закон стверджував, що вимога «місцевої складової» для об’єктів альтернативної електроенергетики поширюється на станції, які почали будувати після 1 січня 2012 року і ввели в експлуатацію після 1 липня 2013 року.
За документами об’єкти Клюєва та Ахметова потрапили у цей часовий проміжок.
В результаті, на ринку правили бал станції Клюєва. Інші були настільки маленькими, що в лютому 2014 року на ентузіазмі революції виник законопроект, який знижував «зелений» тариф для всіх СЕС більше 15 МВт встановленої потужності. Однак згодом запал минув, а Клюєв і досі цілком законно отримує надвелику компенсацію.
Брати Клюєви використали й інші можливості для отримання грошей від держави.
По-перше, вони отримали пільги на ввезення китайського обладнання без сплати мит та ПДВ. В Україні досі діє постанова Кабміну №444, яка дає можливість ввезення в Україну обладнання з пільгами, якщо таке не виготовляється Україні.
Китайці доклали максимум зусиль. Вони навіть сконструювали фотовольтаічні панелі такого розміру, щоб у них не було аналогів в Україні. Навіть при однаковій ціні при імпорті в країну «оптимізувався», як мінімум, ПДВ. Інші учасники, які намагалися через місяць ввести те саме обладнання, що й Клюєви, отримали відмову.
По-друге, Клюєви отримали бонус для власного заводу напівпровідників. У 2010 році це підприємство отримало 200 млн грн державної допомоги «для реалізації інноваційного проекту «Створення вертикально-інтегрованої компанії з виробництва фотогальванічної продукції». Відповідну комісію очолював Андрій Клюєв.
Ці гроші були потрібні для обслуговування кредиту на 150 млн євро, який завод Клюєвих отримав роком раніше в Укрексімбанку. Скоріше за все, саме цей кредит серед іншого списав Укрексімбанк.
По-третє, всі станції зводилися за кредитні гроші. Це саме ті мільярди, які Клюєви не можуть повернути зараз. Отримати їх у державних банках міг лише бізнесмен, який має сильні позиції у владі. Таким і був Андрій Петрович. Пересічному підприємцю Ощадбанк та Укрексімбанк не дадуть навіть кількох мільйонів.
Николай Азаров и Андрей Клюев
Згодом Клюєв пролобіював компенсацію відсоткових ставок за цими проектами за кошт держбюджету. Це був великий скандал.
По-третє, китайці, які субсидували виробництво панелей заради захоплення ринку, надавали товарні кредити. Тобто електростанції будувалися в борг, а компенсувати ці позики повинен був Енергоринок за рахунок найвищого у Європі тарифу.
Що змінилося після Майдану
Після втечі Януковича у Росію ситуація стала змінюватися. Наразі невідомо, чи платять російські окупанти за енергію кримського сонця, але те, що залишилося «на материку», працює. З колишніх СЕС на 820 МВт встановленої потужності тут залишилося 440 МВт. З них 300-330 МВт — проекти братів Клюєвих.
Недавно виробники електроенергії зчинили галас з приводу того, що новостворений регулятор НКРЕКП не переглядає «зелений» тариф. Це правда. Востаннє його встановлювали у серпні 2014 року. Однак чим пояснити те, що менеджери Ахметова галасують про перегляд, а працівники Клюєва — ні? Можливо, їх усе влаштовує?
За встановленими НКРЕКП цінами 1 кВт-год у «вітровиків» купували в середньому по 1,8 грн, у «сонячників» — по 7,029 грн. З того часу гривня знецінилася, тому за нинішнім курсом НБУ «першопрохідці» ринку повинні отримувати 2,13 грн за «вітер» і 8,77 грн за «сонце». Виходить, брати Клюєви почувають себе непогано.
За 11 місяців 2014 року на «сонячні» кіловати з Енергоринку пішло більше 3 млрд грн. Левова частина цих коштів — об’єктам Клюєва. Тимчасом державні банки вперто не коментують долю кредитів Клюєвих. Схоже, цю історію хочуть «забути».
Даниил Нестеров, Економічна правда
Подписывайтесь на наши каналы в Telegram, Facebook, Twitter, ВК — Только новые лица из рубрики СКЛЕП!