Нашуміла тема суспільного телебачення в Україні загрожує повним переосмисленням цієї назви: замість розуміння, що це телебачення працюватиме ДЛЯ суспільства, воно просто буде утримуватись суспільством. Водночас контролюватиметься і працюватиме воно, судячи з активних дій команди Арсенія Яценюка, — на «європейського прем’єра».
Перші думки щодо цього виникли у експертів після озвучення Кабінетом Міністрів необхідності створення суспільного телебачення не у формі державної установи, а на засадах створення публічного акціонерного товариства.
Після оприлюднення відповідної Постанови Кабміну № 693 від 7 листопада 2014 р. у ініціаторів створення суспільного телебачення в Україні виникло багато запитань і нарікань на те, що таке рішення Уряду Яценюка вступає в серйозні законодавчі суперечності з чинним Законом України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України».
Зокрема, не вдаючись у юридичні тонкощі, важливими є кілька аспектів. По-перше, в Урядовому варіанті ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» створюється шляхом ліквідації (а не реорганізації, як записано в Законі) низки державних установ – Національних теле- і радіокомпаній,обласних державних телерадіокомпаній, Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» та ін. Зауважимо, що реорганізація — це перебудова організаційної структури та управління підприємства зі збереженням його кадрового і майнового потенціалу, натомість ліквідація, окрім майнової, передбачає також звільнення майже 10 000 людей, які працюють нині в НТКУ, НРКУ і обласних ТРК.
По-друге, звернемо увагу на унікальне майно нинішніх державних установ, на яке чекає «ліквідація». Зокрема, на це неодноразово звертав увагу один із співавторів закону про суспільне телебачення, колишній голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко. Так, одна лише Національна радіокомпанія України володіє актом на землю в центрі Києва та має унікальний архівний фонд записів, що збирався протягом останніх майже ста років. Балансова вартість усієї інфраструктури Національної радіокомпанії визначена як 209 мільйонів гривень. Натомість ми розуміємо, що лише унікальний архів фонду записів (зокрема, аудіофонд містить біля 200 тисяч годин) коштує мільярди доларів, зауважує політик. До речі, за словами працівників НТКУ, на сьогодні борги Національної телекомпанії складають 440 млн. грн., балансова вартість компанії – 370 млн. грн. Тобто, фактично, якщо НТКУ оголосити банкрутом, її можна буде приватизувати за копійки.
По-третє, експерти почали цікавитись, хто ж матиме моральне і професійне право керувати Національною суспільною телерадіокомпанією України, звільняти з нинішніх держустанов і набирати журналістів у новостворену структуру? Виявилось, що за інформацією фахівців та експертів, які працюють над створенням суспільного телебачення, публічно схему створення суспільного ТВ курує один з керівників робочої групи Зураб Аласанія (нинішній гендиректор НТКУ), який, до, речі, першим і повідомив про створення НСТУ у формі публічного акціонерного товариства на своїй сторінці у Фейсбуці, розпочавши це словами «Алілуйя…».
Проте, як твердять фахівці, реальний фінансово-організаційний контроль за цим проектом здійснюється іншою людиною – першим заступником генерального директора НТКУ Олександром Лієвим. У журналістському середовищі ця людина має досить сумнівну репутацію, враховуючи те, що і до самої журналістики як такої він має досить умовне відношення. Отож, дозволимо собі окреслити читачам основні віхи трудової діяльності людини, яка нині опікується створенням суспільного мовлення в Україні.
Уродженець РФ формуватиме суспільне телебачення України?
Олександр Лієв — уродженець м. Ухта Республіки Комі (суб’єкту Російської Федерації, що входить до складу Північно-Західного федерального округу.)
Свою політичну кар’єру в Україні він розпочав із північного Криму, де займав керівні посади в ряді підприємств, зокрема на заводі «Сиваш» та ВАТ «Бром». У 2004 році О. Лієв «уславився» тим, що був одним із активних діячів, які зупиняли так званий «поїзд дружби» — помаранчевих активістів, які їхали в Крим агітувати за Ющенка. У 2005 р. за це Кримською прокуратурою проти нього було порушено кримінальну справу. До речі, за інформацією порталу БукІнфо, того ж року стосовно нього було порушено кримінальну справу за ст. 366 КК України за підроблення диплому Дніпропетровського державного технічного університету залізничного транспорту. Вказаний диплом О. Лієв використав у 2004 році для влаштування на посаду голови правління ВАТ «Бром».
Після помаранчевої революції доля закинула його на Буковину, де з червня 2006 р. по вересень 2009 р. він перебував на різних керівних посадах в Чернівецькій області (начальник організаційного відділу, заступник керівника апарату Чернівецької обласної державної адміністрації, заступник директора ДП «Чернівецький облавтодор», начальник головного управління регіонального розвитку, архітектури та інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації).
Як зазначає БукІнфо, О.Лієв серед місцевих експертів має репутацію організатора тіньових схем махінацій з бюджетними коштами. Характерним є період його роботи на посаді заступника директора ДП «Чернівецький облавтодор», а згодом – у спеціально створеному Управлінні регіонального розвитку, архітектури та інфраструктури Чернівецької обласної державної адміністрації. Управління було розпорядником значних коштів, що виділялися Урядом України на подолання наслідків повені 2008 року. Діяльність зазначеного Управління вивчалася в рамках кримінальної справи, за результатами якої його заступника у липні 2009 р. було заарештовано та засуджено за зловживання бюджетними коштами (за даними обласної прокуратури, чиновники управління на будівництві 16 мостів спричинили збитків державі на 9 млн. грн.). Щодо причетності О.Лієва до розкрадання бюджетних коштів ґрунтовного розслідування проведено не було, оскільки він терміново виїхав до АР Крим, де одразу зайняв місце у парламенті АРК та очолив територіальне відділення Антимонопольного комітету України в м. Севастополь. У серпні 2010 року він став членом Партії регіонів та згодом очолив Міністерство курортів і туризму АРК.
Буковинські журналісти звертають увагу і на яскраво проросійську налаштованість О. Лієва. Як повідомляє портал БукІнфо, у лютому 2006 р. О.Лієв був одним із організаторів проросійських блокпостів під час спроб встановлення українських органів влади контролю над кримськими маяками, що незаконно використовувалися ЧФ Росії. Впродовж жовтня 2007- березня 2008 року він здійснив ряд поїздок до РФ. 19-20 березня 2009 р. О.Лієв у м.Києві взяв участь у зібранні представників російських общин, де виступив з промовою щодо проблем російськомовної громади в Україні, необхідності активізації політики Росії відносно України. Виступ був позитивно оцінений присутніми на заході представниками РФ (4 депутати Держдуми РФ), про що вони доповідали тодішнім голові Держдуми РФ Борису Гризлову та Прем»єр-міністру РФ Володимиру Путіну.
28 березня 2009 року на запрошення О.Лієва в Чернівецькій області перебував депутат Держдуми РФ Роберт Шлегель (колишній прес-секретар російського проурядового молодіжного радикального руху «Наши», член партії «Единая Россия»). Напередодні візиту О.Лієв вимагав від чиновників Чернівецької міської ради, які займалися організацією святкових заходів з нагоди відзначення 65-ї річниці визволення м.Чернівці від фашистських загарбників, надати іноземцю можливість виступити перед учасниками урочистостей. Російський депутат закликав об’єднуватися у «патріотичну організацію, діяльність якої була б зареєстрована в органах влади» та до співробітництва з подібними формуваннями Росії.
В середині травня 2009 р. О.Лієв в м. Київ взяв участь у роботі конференції «Укрепление русско-украинской дружбы» (за участю депутата Державної Думи Росії Дмитра Сабліна). На вказаному зібранні О.Лієв виступив з основною доповіддю, в якій відмітив необхідність активізації позицій російського населення і включення його в процес державотворення, підтримав ідею приєднання України до «Євразійського кластеру економіки» на чолі з Російською Федерацією, закликав «не допускати в областях виникнення вакууму в політичному житті, який можуть заповнити націоналісти», а також активніше шукати однодумців, котрі поділяють точку зору про необхідність «зміцнення тісних зв’язків двох братських народів».
Коли О. Лієв очолював Міністерство курортів і туризму АРК в команді Василя Джарти, він отримав ще одну цікаву нагороду — імператорський орден Святої Анни третього ступеня. «Ее Высочество Глава Российского Императорского Дома Е.И.В. Государыня Великая Княгиня Мария Владимировна удостоила меня Ордена Святой Анны Третьей Степени! Служу Отечеству!», — повідомив на своїй сторінці у Фейсбуці Олександр Лієв, не уточнивши при цьому, яке «отечество» він мав на увазі. Тодішній міністр зізнався, що для нього і його родини «це насправді подія». Такі відверті одкровення Лієва викликали непорозуміння у користувачів соцмереж, через що його пост зник зі сторінки, або став недоступним для чужих. Але журналісти встигли це зафіксувати…
В березні 2014 р. на кримському республіканському телебаченні, а також на своїй сторінці у Facebook, на початку окупації Криму російськими агресорами О. Лієв виступав з публічним заявами, в яких виправдовував російську анексію Криму, заявляв, що Крим має право стати самодостатнім, а центральна влада у Києві не розуміє і не знає потреб кримчан. Він писав про кримський референдум, що «новая реальность открывает новые возможности»… Але пізніше, очевидно, не отримавши гідних пропозицій щодо посади в новому уряді Аксьонова, О. Лієв поставив у себе на сторінці в Фейсбуці вірш Лєрмонтова «Прощай немытая Россия», а потім, отримавши пропозицію з Києва (щодо посади в НТКУ) заявив, що присязі не зраджував, хоча й висловлювався за розширення повноважень АРК в межах України.
Тепер ця людина опікується суспільним мовленням в Україні, точніше, ліквідацією державних установ телерадіомовлення і створенням нового публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України»».
Законодавче лобі Яценюка
Після того, як експерти, юристи і навіть Міністерство юстиції забракували створення суспільного телебачення у формі публічного акціонерного товариства, прихильники цієї ідеї задіяли «важку зброю» — пішли шляхом зміни Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України».
За це діло взялася представниця команди А. Яценюка Вікторія Сюмар, нинішня Голова Комітету з питань свободи слова та інформації, яка вже зареєструвала відповідні зміни у парламенті (проект закону № 1357).
Експерти та журналісти звертають увагу на дві принципові новації, які пропонує Вікторія Сюмар: стосовно джерел фінансування і майна Національної суспільної телерадіокомпанії України.
Так, в частині джерел фінансування НСТУ пропонується запровадити абонентську плату (проти якої виступають більше 80% громадян), а також зберегти рекламні квоти, як і у комерційних каналів. Виникає логічне питання: яка різниця між суспільним телебаченням і комерційними каналами?.
Але найцікавіше у цих змінах — щодо майна НСТУ. Із закону пропонується вилучити норму про те, що майно НСТУ є державною власністю. Також пропонується позбавити Кабінет Міністрів права «вилучати майно НСТУ, що не використовується, а також майно, що використовується не за призначенням». І найважливіше – наголошують експерти — рішення про відчуження майна, залежно від його вартості, зможуть прийматися кількома особами. Зокрема:правлінням НСТУ (якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить до 10% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності НСТУ), наглядовою радою НСТУ (якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25% вартості активів), акціонером за поданням наглядової ради НСТУ (якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, перевищує 25% вартості активів).
Отже, фактично, пропонується узаконити Національну суспільну телерадіокомпанію України у формі публічного акціонерного товариства, і як результат – дати можливість кільком людям продавати майно навіть без згоди наглядової ради, не те, що держави.
Таким чином, у питанні суспільного телебачення, сьогодні, фактично, йдеться про намагання перетворити популярну і потрібну суспільству ідею громадського за змістом телебачення на ще один, по суті, комерційний канал (з абонплатою і комерційною рекламою), який може з’явитися шляхом «ліквідації» низки обласних телерадіокомпаній і державних установ, з реальною можливістю кількома особами потроху приватизувати майно цих колишніх державних установ по всій території України…
І виходить отакий дорогий для суспільства, але такий дешевий для влади проект «суспільного» телебачення…
P.S.
Як свідчать рейтинги телеканалів, що проводяться в Україні останнім часом, за попередньої «злочинної влади» і «злочинного керівництва» НТКУ у 2012 році рейтинг Першого національного тримався, в середньому, на рівні 0,70% із долею 3,41%. Тобто, канал впевнено знаходився в десятці провідних телеканалів України.
За 2014 рік, за час «активної діяльності» нинішнього керівництва НТКУ канал має майже вдвічі менший рейтинг 0,34% і долю 1,49%. Тобто, Перший національний «сповз» в кінець другої десятки телеканалів України.
Подписывайтесь на наши каналы в Telegram, Facebook, Twitter, ВК — Только новые лица из рубрики СКЛЕП!