Як годиться, інтереси вітчизняних книжників, як і інтереси інших представників бізнес- сегментів України, захищає професійна громадська організація.
Назва цієї організації — Всеукраїнська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК). Керує Асоціацією поважний пан Олександр Васильович Афонін. Афонін та Асоціація вже багато років, як колись Ленін та партія щільно пов’язані. І саме завдяки своїй громадській посаді Афонін заробив собі популярність та умовну впливовість. Ці якості, як виявилось, президент Асоціації, останнім часом безсоромно використовує виключно в інтересах невеликої групи партнерських структур, що діють по обидва боки україно-російського кордону та щедро оплачують його турботу. На жаль, про цей темний бік відомого президента УАВК ви не знайдете жодного матеріалу у ЗМІ, адже книжники, які звикли «самостійно варитися у своєму котлі» без особливого ентузіазму розповідають про негаразди та проблеми у професійному середовищі. Але з огляду на небезпеку, яку дії пана Афоніна можуть принести Україні, особливо в період гібридної війни з Росією, автор матеріалу на сайті Антикор вирішив вивести його на чисту воду.
Від партійних джерел до гуманітарних
Заради справедливості слід зазначити, що так було не завжди. Коли на початку свого служіння книжковій справі, у 1994 році , молодий Саша Афонін, який керував маленьким видавництвом «Абріс», очолив професійну благодійну асоціацію, він, начебто, був зацікавлений у розквіті видавничої справи в Україні. І тому, він чесно виконував свою роботу, використовуючи зв’язки та навички, надбані в період партійної діяльності ще за часів радянської доби. Певний час Афоніна можна було побачити і на пікетах, що організовувалися на захист книгарень «Сяйво», «Планета», «Знання», почути на прес-конференціях та круглих столах, ініційованих книгарями з різних куточків України на підтримку галузі. Він старанно наводив комунікацію із владою та навіть досягнув чималих результатів на користь української книги. Але, життя диктувало нові умови. Ефективність застарілих механізмів втрачалась. Видавництво «Абріс» збанкрутіло. Створене у партнерстві із сином видавництво «Афон», пішло у минуле слідом за попередником. Досягнення Афоніна, пов’язані із прийняттям низки законотворчих іціатив на користь покращення стану видавничої галузі відслужили службу на користь іміджу захисника української книги та вже не приносили йому бажаних девидендів.
А нова влада припинила реагувати на його активність, про що свідчить одна ззаяв Афоніна, що прозвучала у листопаді 2015 року у зв’язку з його не допуском до робочої групи з приводу формування Законопроекту про створення Інституту книги: «Коли ми дізналися про підготовку такого закону, то сподівалися на співпрацю. Але дізналися, що законопроект зареєстровано, уже коли він уже був зареєстрований. Ми напередодні від’їзду до Франкфурту зустрічались із Княжицьким із невеликим колом видавців, яких вдалося виловити на той час — це Сергій Політучий ( ГК Фактор), Олексій Кононенко (Держкомтелерадіо), Олексій Дубас («Генеза»), Олександр Красовицький ( «Фоліо»). Ми обговорили зауваження, і я передав великий список пропозицій. На жаль, ми побачили на сайті Верховної Ради проголосований проект закону, що мав первісний варіант», плакався Афонін. (Закон вступив в дію 25 лютого 2016 року).
Цікаво, що іще один ключовий Закон, що регулює діяльність видавничої галузі України, а саме Закон про ліцензування російської книги (Закон вступив в дію у січні 2017 року), був створений не тільки поза участі Афоніна, але й в пику його публічним виступам та аргументам на користь російської книги в Україні: «Якщо ми різко скоротимо приплив літератури з Росії, багато магазинів просто закриються».
Виходить що, сильні світу цього Афоніна вже давно не слухали, але за інерцією продовжували слухати видавці, які покірливо сплачували членські внески до Асоціації, за рахунок яких утримувався він сам, секретарка та родина. На жаль, пожертв від видавців Олександру Васильовичу катастрофічно не вистачало. Він відчайдушно прагнув змін, перетворюючись з борця за долю української книги на «решалу-посередника». Але чомусь видавці цього вперто не помічали та продовжували довіряти йому право виступати від імені галузі. Тож, спробуємо проаналізувати неймовірний феномен Афоніна.
Who is Саша Афонін
» Крупний чолов’яга із масивною статурою, самозакоханий егоїст останнім часом не свіжий та неохайно вдягнений, але старанно зберігаючий «марку» те переповнений манією величі. Нещира людина, яка здатна, при нагоді зробити за твоєю спиною багато несподіваних проблем та негараздів…» — такий портрет нашого підопічного написав один з його давнішній знайомих, та екс-партнерів та розповів автору матеріалу цікавинки про таємниче життя поважного голови УАВК.
Сам Афонін, багато разів, повідомляючи про свою біографію, робив акцент на тому, що його дитинство пройшло у похмурій «землянці», яку вирили бідні родичі на території смт. Вільча Поліського району що на Київщині. Саме з цієї землянки переповнений амбіціями Сашко і виринув у бурхливий ленінський потік. Впродовж своєї активної юності Сашко наполегливо будував політичну кар’єру, виконував громадську, комсомольську, керівну педагогічну роботу, з відзнакою закінчив Вищу партійну школу при ЦК Компартії України та на початку 90-тих дослужився до посади першого секретаря Подільського райкому партії м. Києва. На жаль, із розвалом системи, Афоніну довелося починати нове життя. Переналаштувавшись, певний період він продавав автомобілі відомого японського виробника та перебував у творчих пошуках, допоки, не потрапив в компанію ентузіастів, які запропонували йому керівництво у «Абріс». Як писалося раніше, справа не пішла, але пішла Асоціація та усі пов’язані з нею переваги.
Судячи з інформації про доходи Афоніна, його цілком можна віднести до категорії альтруїстів, адже за весь період кропіткої роботи йому вдалося нажити: трьохкімнатну квартиру в центрі Київа по вул. Лесі Українки та дві старенькі іномарки. Хоча, деякі з його колег стверджують, що пан Олександр живе за принципом «міліонера Корейко» та складає зароблені кошти у валізку, що зберігається у затишному куточку.
Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів
Цікаво, що Асоціація Афоніна, в останнє оприлюднювала про свої досягнення у 2013 році та розміщувала інформацію на створеному, за участі Афоніна та за гроші фонду Сороса статичному сайті Uabooks.info. І це не дивно: досягнення не спостерігалися. Доказом, може слугувати листування Афоніна з видавцями, що відбувалося протягом 2016 року, яке потрапило до автора матеріалу. Автор не знайшов в цьому листуванні жодного корисного, з точки зору ефективності діяльності Асоціації, повідомлення. Виявилось, що продовж року, скриня Афоніна працювала лише в ролі проміжної ланки між: Інститутом інформаційних технологій та методів навчання, різноманітними організаторами виставкових заходів, Держкомінформом, Мінкультом та Міносвіти. Цікаво, що співпраці Міносвіти з видавцями, що друкують підручники за державні кошти, Афонін, судячи з листування, приділив особливу увагу. Перейнявши функції підрозділів державного органу, президент УАВК регулярно збирав видавців та тримав на контролі їх підготовку до конкурсу, з перспективою розподілу 130 млн. грн. Правда, декілька разів Олександр Васильович звертався до членів асоціації з пропозицією щодо реорганізації її діяльності, розширення штату, за рахунок збільшення членських внесків. Але і тут він робив акцент на питання випуску шкільних підручників на замовлення Міносвіти.
Іллюстрація 1 — уривок звернення Афоніна до видавців з приводу необхідності реорганізації Асоціації.
Врешті, 14 грудня минулого року у зв’язку із змінами законодавства про діяльності Громадської організації на Благодійну, Афоніну таки вдалося провести установчі збори УАВК, на яких, він, вчергове, переобрався в якості президента, проголосив новий штатний розклад Асоціації та бюджет. З нового року, в залежності від накладу, що випускають видавці, вони матимуть сплачувати від 1500 грн. до 50 000 грн. щомісяця.
Ілюстрація 2 Бюджет ГС «УАВК» на 2017 рік
Найцікавіше, що на зборах Афонін запропонував нові напрями діяльності членів правління Асоціації, в кожному з яких має бути окремий контролер. При цьому напрямок — видання навчальної книги для загальноосвітніх навчальних закладів, вищої школи та наукову книгу він вирішив очолити самостійно!
Іллюстрація 3 — витяг з брошюри про діяльність Асоціації, яку Афонін роздав учасникам зборів
Автора матеріалу здивувало, чому президент Асоціації, до складу якої входить близько 300 українських видавництв, більшість з яких не мають відношення до шкільної літератури, наполегливо зосереджується виключно на цьому питанні. Відповідь автор отримав від одного з видавців: «Афонін контролює держзамовлення на підручники. Він домовився із членами Асоціації про те, що без його відмашки вони самі не мають нікуди звертатися (прим. автора — Інститут методів та засобів навчання та Міносвіти). В разі невиконання домовленості, Афонін погрожує повністю відлучити їх від Держзамовлення. В нього всюди є зв’язки, колишніх партійних робітників, тим більше секретарів не буває», — розповів видавець. «І цю роботу йому добре оплачуть його замовники»,- додав він.
Ось нарешті ми і підійшли до найцікавішої частина матеріалу, присвяченої любим друзям, замовникам та роботодавцям шановного президента Асоціації.
Скажи мені хто твій друг, і я скажу ким є ти
Як виявилось, дружба для Афоніна має доволі викривлений зміст і базується, в першу чергу, на комерційному підґрунті. Олександр Васильович давно звик до «вигідних» стосунків за інтересами. Тому, і основний кістяк його друзів — «правильні» з комерційної точки зору, публічні люди, відомі у книжковому та деякі, навіть у політичному середовищі України та Росії.
Найліпший та, здається найвпливовіший з них в Україні — керівник департаменту видавничої справи та преси — Олексій Кононенко. Саме з Кононенком захисник української книги подорожує світом та бере участь у різного роду культурологічних, державних подіях в Україні та за кордоном (конференції, круглі столи, експертні наради, виставки, ярмарки). Крім того, Афонін допомагає Кононенку у дуже важливій справі — організації та реалізації державної програми «Українська книга», на яку Україна щороку витрачає близько 40 млн. грн. Для довідки: програма передбачає закупівлю книжкової продукції виданої в Україні з перспективою поповнення нею бібліотечних фондів.
В цій програми, відповідальним за розподіл коштів є Кононенко. Афонін — впливовим членом експертного комітету, який і визначає кому дати ці кошти, а кого обмежити. А ще, за свідченням видавців, Афонін виконує «комунікаційні функції» посередника між видавцями та Кононенком.
Цікаво, що нещодавно, Державною аудиторською службою України була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності Держкомтелерадіо за період з 01.01.2014 року по 31.08.2016 року. В результаті ревізії були виявлені фінансові порушення в напрямку виконання програми «Українська книга», що призвели до втрат, на суму 296 млн. грн та недоотримання вимог порядків використання бюджетних коштів при укладанні договорів і її виконанні на загальну суму 56717,3 тис грн. А крім того, виявлена ще низка грубих порушень з боку організаторів програми, які носять відверту корупційну ознаку.
Іллюстрація 4, 5
Доречі, другий товариш Олександра Афоніна, його тезка Красовицький — директор видавництва «Фоліо», також задіяний у програмі «Українська книга». Олександр Красовицький є основним бенефіціаром державної програми, адже «Фоліо» та афільовані з ним компанії щороку отримують понад п’яту частину коштів, виділених з державного бюджету на підтримку книговидання. А ще, Красовицький продає Державі книги своїх структур за завищеними цінами.
Повідомляють, що, сьогодні, Афонін дуже старанно лобіює, на рівні Міністерства культури України, кандидатуру Красовицького або, на крайній випадок, кандидатуру себе любимого в якості директора новоствореної структури — «Інституту книги». Нагадаю, що з 2017 року до сфери відповідальності Інституту входитиме реалізація програми «Українська книга». Найблизчим часом Мінкульт, якому підпорядковується Інстутут має оголосити конкурс на посаду його директора.
Третім другом голови Асоціації є Олексій Дубас — директор та співвласник скандально-відомого видавництва навчальної літератури «Генеза», улюбленого дітища екс-міністра освіти Дмитра Табачника. Дубас вже довгий період «щільно сидить» на грошових потоках, що Україна виділяє на видавництво шкільних підручників. Його «Генеза» щороку отримує від 50 до 70 відсотків від загальної суми Держзамовлення. В проекті «Підручники», за словами видавців, Афонін заробляє найбільший відсоток від своїх «дивідендів». Тому він завзято відстоює інтереси «Генези» на всіх рівнях. Видавці стверджують, що за бездоганну службу, Дубас, щомісяця виплачує голові АУВК зарплатню та фінансує його закордонні «книжкові вояжі».
Імовірно, Дубас, який повністю втратив важелі впливу екс-міністра освіти Дмитра Табачника, запросив Афоніна до себе «на службу» на початку 2015 року. До прийняття такого рішення його підштовхнула серйозна проблема — «Генеза» не впоралась із Держзамовленням на випуск підручників для 4 та 7 класів у 2014-2015 навчальному роках та мала понести серйозне покарання перед Законом (сплата пені та недопуск до конкурсів на держзакупівлю у майбутньому).
Зі старту, Афонін кинувся захищати «Генезу» у січні 2016 року та публічно звинуватив у невиконанні держзамовлення Інститут модернізації змісту освіти . А вже у травні, від імені «Генези» він оббивав пороги Міносвіти з метою створення Постанови, що мала дозволити структурі Дубаса — дітищу Табачника, надалі заробляти кошти на підручниках. У червні відповідна Постанова Кабміну була прийнята. «Генеза» Держзамовлення отримала.
Найцікавішим, четвертим другом-роботодавцем президента Асоціації українських видавців є Олег Новіков — власник та керівник російського видавництва «ЕКСМО» (книги видавництва «Ексмо» внесені до переліку заборонених для ввезення в України книжок, які носять антиукраїнський характер). Як повідомили, Новіков підтримує комунікацію з Афоніним через свого двоюрідного брата Олександра Красовицького.
До «дружби» та співпраці з Афоніним монополіста російського книжкового ринку Новікова спонукала проблема, пов’язана із обмеженням ввезення російських книжок в Україну, яка виникла ще на початку бойових дій на Сході України. Проблема поглибилася зі створенням Законопроекту про ліцензування російських книжок, що ввозитимуться в Україну з Росії. І як писалося раніше та судячи за все, за вказівки російського друга, Афонін різко виступив проти зазначеної ініціативи і до останнього ліз зі шкіри заради того, щоб зберегти позиції росіян на вітчизняному книжковому ринку: «Прийняття закону, який обмежуватиме ввезення книг з Росії, знищить рештки українського книжкового ринку, знищить рештки книжкової мережі.» — вчергове повторював Афонінжурналістам російської інформагенції РІА Новини. Але, не зважаючи на галас Афоніна, Закон був прийнятий. А московський «друг» Афоніна, імовірно, сильно розсердився та перейшов в іншу категорію.
Судячи з усього, така невдача не засмутила Олександра Васильовича, адже основний кістяк- його три кити благополуччя, усе ще з ним залишалися та обіцяли йому нові цікаві проекти та дивіденди. Крім того, як вже було повідомлено за ним збереглося місце президента Асоціації видавців. Цікаво як на довго? Що скажете шановні вітчизняні видавці?
Марко Кузін
Подписывайтесь на наши каналы в Telegram, Facebook, Twitter, ВК — Только новые лица из рубрики СКЛЕП!